Голос молоді · анонімна історія
Редакційна реконструкціяНе хочу їхати
У 22–23 роки від тебе ніби очікують одного: зібрати речі й шукати життя деінде. Герой цієї історії хоче іншого — залишитися над Ворсклою і мати право будувати майбутнє вдома.
Читати інтерв’ю
Чесно про формат
Чому ми не називаємо ім’я
Це редакційно відтворене інтерв’ю за фабулою, отриманою ініціативою. Воно не є дослівною стенограмою перевіреної розмови з конкретною людиною. Перед заміною реконструкції реальним свідченням ми отримаємо згоду героя та перевіримо цитати.
Слова про натяки на «неприємності» передають позицію героя цієї історії. Ми не встановили, хто саме міг їх висловлювати, не маємо оприлюднених доказів і не приписуємо ці дії конкретній посадовій особі чи органу влади. Готові опублікувати документовані уточнення та офіційну відповідь.
— Чому ти не хочеш їхати?
— Бо це мій дім. Тут Ворскла, мої друзі, батьки, знайомі з дитинства дороги. Мені подобається їздити велосипедом, щось ремонтувати, придумувати маленькі проєкти. Я не хочу починати життя з втечі лише тому, що тут роками не створювали умов.
— Але що найбільше підштовхує поїхати?
— Робота. Не разова підробітка, а робота, де можна вчитися, рости й планувати наступний рік. Далі — дороги, транспорт, занедбані місця і відчуття, що твої запитання нікого не цікавлять. Усе ніби говорить: не сперечайся, просто їдь.
— Чого бракує молодій людині саме тут?
— Простого маршруту від ідеї до справи. Де знайти приміщення? Як отримати мікрогрант? Хто допоможе з документами? Коли відремонтують дорогу? Куди йдуть гроші? Відповіді або розкидані по сотнях сторінок, або їх треба вибивати самому.
— Навіщо приховувати обличчя?
— Після незручних запитань мені вже кілька разів натякали, що через зайву активність можуть бути неприємності. Я не називаю людей, бо не маю доказів, які можу безпечно оприлюднити. Можливо, хтось скаже, що я перебільшую. Але коли ти молодий і залежиш від роботи та знайомств у маленькій громаді, навіть натяк сприймається серйозно.
— Ти звинувачуєш у цьому місцеву владу?
— Я не можу цього довести й не хочу навішувати ярлики. Я кажу тільки про свій страх і про те, що після публічних запитань чув натяки. Нормальна відповідь влади — не шукати, хто говорив, а гарантувати, що за критику, запит чи участь у громадській ініціативі ніхто не матиме проблем.
— Що переконало б тебе залишитися?
— Кілька чесних речей: робочі місця й підтримка малого бізнесу; безпечні дороги та транспорт; зрозумілий бюджет; закупівлі, де видно не лише договір, а й результат; місце, де молодь може ставити запитання без страху. Я не прошу, щоб усе стало ідеальним завтра. Я хочу бачити напрям і виконані обіцянки.
«Я не хочу, щоб сміливість залишитися в Нових Санжарах виглядала дурістю».
Що має змінитися
Щоб молодь залишалася не всупереч, а завдяки
Патріотичними закликами неможливо замінити роботу, безпеку та повагу. Потрібні рішення, які людина відчує у своєму щоденному житті.
Робота і власна справа
Мікрогранти, доступні приміщення, наставництво та відкриті правила для місцевих підприємців.
Мобільність
Дороги, автобусні маршрути й безпечні умови для велосипеда між домом, роботою та послугами.
Зрозумілі гроші
Бюджет і закупівлі мовою результату: адреса, сума, строк, виконавець, фото та акт приймання.
Право говорити
Публічна гарантія від влади, що критика, запити й громадська активність не матимуть негативних наслідків.
Теж хочете залишитися — але не бачите як?
Напишіть нам. Можна вказати псевдонім і не залишати телефон. Перед публікацією історії окремо погодимо текст та рівень анонімності.